Під Києвом — не одне «підземелля», а кілька зовсім різних світів. Печерні монастирі, яким майже тисяча років. Каземати й підпірні стіни фортеці XIX століття. Дренажні штольні, що тримають київські пагорби від зсувів. Підземні річки, закуті в цегляні тунелі. Це короткий путівник по всіх типах київських підземель: що це, звідки взялося — і куди з цього можна реально спуститися.

Звідки під Києвом стільки печер
Більшість київських печер копали в товщі лесу на глибині від 5 до 20 метрів. Лес майже не пропускає воду й має дуже щільну структуру: виритий у ньому хід завширшки 1–1,5 м і заввишки 2–3 м стоїть незмінним століттями. Саме ця податлива, але міцна порода дозволила давньокиївським ченцям створити підземні лабіринти, яким немає рівних у християнському світі.
Утім, дві третини київських підземель — це не монастирі, а фортифікаційні та господарські споруди. Неукріплені ходи здебільшого лишилися від печерних обителей XI–XVI століть, укріплені деревом — від Старокиївської фортеці XVII століття, а обкладені цеглою — від Печерської фортеці XVIII–XIX століть.
Печери Києво-Печерської лаври
Найвідоміші, звісно, лаврські. Ще у XVII столітті військовий інженер Боплан писав, що ці печери теплі взимку, а влітку прохолодні й сухі. Довжина Ближніх печер — 383 м, Дальніх — 293 м, обидва лабіринти залягають на глибині 5–20 м. До Дальніх примикають Варязькі підземелля, що дійшли до нас у давньому вигляді: за переказами, тут жили розбійники-нормани, які грабували купецькі судна на Дніпрі. А під самою Лаврою, каже легенда, ховається цілий підземний город із чудотворними іконами й містичними книгами.
Звіринецькі печери
Південніше Лаври лежать Звіринецькі печери. Назва — від «звіриних ловів» київських князів або від звіринця, де тримали навчених для полювання ведмедів і соколів. У 1888 році київські газети вибухнули сенсацією: під час видобутку глини в нижній частині гори відкрився вхід у печеру. Досліджений коридор мав 68 метрів, у ньому нарахували 48 поховальних ніш із 96 похованнями — на кістках збереглися зотлілі церковні шати й натільні хрестики.
Китаївські та Гнилецькі печери
У Китаєві, на південній околиці міста, з X століття стояло слов’янське городище — форпост Києва проти кочовиків. Землі довкола Китаївської пустині всіяні печерами. У 1858 році послушник Іван Таранов натрапив на провал і склав перший план підземель, а в 1910–1912 роках сапери під керівництвом дослідника Ертеля розкопали галереї з келіями, залишками вогнищ, написами слов’янськими літерами та хрестами, намальованими кіптявою свічки на склепіннях. Ертель вважав, що знайшов цілий «печерний город».
Ще далі на південь, у пагорбах біля болотистої річки Віти, ховається Гнилецький печерний монастир. Серед перших відлюдників, які копали тут ходи, був Феодосій Печерський — один із засновників Лаври. Після розорень Києва у XIII–XV століттях монастир занепав, і лише 1832 року печери відкрили заново: Володимир Антонович описав 12 печер із келіями та підземною церквою, за устроєм схожих на лаврські.
Геонавт — єдина природна печера
Усі перелічені печери — рукотворні. Природна в Київській області лише одна: Геонавт біля села Ходосіївка, де з високої кручі літають дельтапланеристи. Це суфозійна порожнина — її промила вода, що колись розмила тріщини в лесі. Печера зовсім невелика, близько 60 метрів: лівий лаз веде в основну частину з виходом нагорі пагорба, правий — униз, до «спалень».

Підземелля Київської фортеці
Київська фортеця була однією з найбільших земляних фортець Європи, і під її валами досі відкопують фрагменти підземель. Підпірні стіни Зеленого театру звели у 1853–1856 роках, щоб закрити яр із промовистою назвою Провалля та прикрити водокачку на березі Дніпра. Обидві стіни мають внутрішні галереї з рушничними й артилерійськими бійницями, а крізь них проходив підземний хід із чавунними водогінними трубами.

Інший фрагмент фортеці випадково відкрили будівельники житлового комплексу на Печерську: пробивши стару стіну, вони натрапили на казематовані фланки Васильківського укріплення, з яких колись прострілювався рів. У народі ці каземати охрестили «підземною тюрмою НКВД». Ми досліджували і Зелений театр, і каземати, але зараз екскурсій туди немає — атмосферу цегляних підземель поруч із Лаврою сьогодні найкраще передає лабіринт Аскольда — найдовша система дренажних штолень Києва.

Підземні річки та штольні: куди можна спуститися сьогодні
Окремий пласт київської підземки — інженерний, і саме він найдоступніший для дослідження. Дренажні штольні століттями відводять воду з київських пагорбів — це не каналізація, вода в них чиста. А малі річки на кшталт Глибочиці чи Клова давно закуті в тунелі під вулицями. Сюди ми й водимо екскурсії:
«Лабіринт Аскольда» — розгалужені дренажні штольні біля Аскольдової могили. «Підземний Хрещатик» — тунелі під головною вулицею столиці. «Підземний Поділ» — старовинні тунелі річки Глибочиці. «Підземний Каскад» — підземна річкова система в центрі міста. «Підземна Пейзажка» — наш найновіший маршрут.
Формат скрізь схожий: під землею ви проходите приблизно 1,5–2 км десь за 2 години. У штольнях цілий рік +12…+14 °C, у річкових системах — від ~+10 °C взимку до +25 °C влітку. Спорядження — бахіли ОЗК та ліхтарики — включене у вартість. Дорослий квиток коштує 699 грн, дитячий (7–14 років) — 499 грн, діти від 7 років ходять разом із дорослими. Як усе виглядає зсередини, від збору групи до виходу на поверхню, ми описали в пості «Як проходить екскурсія в підземелля», а актуальні дати й вільні місця — у розкладі екскурсій.
Підземний Київ більший, ніж здається з тротуару. Частина його — музейна, частина — втрачена назавжди, але кілька найцікавіших кілометрів відкриті для кожного, хто готовий одягнути бахіли.
Побачити це наживо
Це не музей — під Києвом усе так і є. Реальні походи з гідом: штольні, підземні річки, бункери. Спорядження включене. Від 499 грн.