Річка під Хрещатиком

Прогулянка Києвом у XIX столітті мало нагадувала б звичні нам обриси вулиць. Почасти тому, що в місті близько шістдесяти малих річок — і аж до другої половини XX століття чимало з них текли просто поверхнею, вздовж вулиць. Річки нікуди не зникли — їх просто прибрали з очей, сховавши в підземні колектори. І Хрещатик тут — найпоказовіший приклад: під головною вулицею країни досі тече та сама річка.

Річка посеред головної вулиці

Хрещатиком, просто серединою вулиці, біг струмок. Він починався з Козиного болота — в районі теперішнього Майдану Незалежності — та з джерел біля Європейської площі. Глибочицю, що протікала між Верхнім і Нижнім Валом, свого часу бодай випрямили в канаву (сьогодні її тунелями проходить маршрут «Підземний Поділ»), а хрещатицький струмок тік вулицею як заманеться. Проблеми починалися в сильні зливи: Хрещатик лежить у долині, тож вода з навколишніх пагорбів стікала саме сюди — струмок розливався й підтоплював будинки. У деяких джерелах згадується навіть, що «на Хрещатику тонули люди й коні». Стара фотографія початку XIX століття добре передає стан тодішнього «дорожнього покриття»: вулицею попросту текла річка.

1888 рік: річку ховають під землю

Проблему треба було розв’язувати, і взимку 1888 року почалося будівництво Хрещатицького колектора. Русло вирівняли, уклали у величезну цегляну трубу й засипали зверху землею. Місту це інженерне диво обійшлося недешево — у 100 тисяч рублів. Уже 1889 року колектор запрацював; першу чергу збудували в районі Бессарабської площі. Цегляне склепіння клали на совість — окремі ділянки XIX століття стоять і працюють досі.

Місцями в тунелі досі трапляються труби, прокладені крізь колектор ще в XIX столітті. На одній із них — клеймо фірми HG&Company. Згадок про те, як ця фірма була пов’язана з київським містобудуванням, знайти не вдалося.

Що під Хрещатиком зараз

Річка нікуди не зникла — вона все так само тихо жебонить під головною вулицею країни. Столітня, багато разів перебудована труба бере початок у районі Європейської площі та впадає в іншу підземну річку, Клов, біля бізнес-центру «Парус». Важлива деталь: це не каналізація. Колектор ховає природну річку, тож вода в ньому чиста. За понад сто років трубу не раз перебудовували, і маршрут нею — це зріз епох: старовинна цегла сусідить із пізнішим бетоном (одна з найатмосферніших цегляних ділянок — навпроти будівлі мерії). Усередині — акуратні ніші, що ведуть до люків на поверхні, та бетонні бортики, якими просто приємно йти.

Підземні мешканці

Щурів тут не зустрінеш — як і змій, равликів чи кажанів. Зате в покинутих бічних відгалуженнях колектора колоніями живуть китайські оранжерейні коники (Tachycines asynamorus) — і почуваються, схоже, пречудово. За літературними джерелами, це дрібні комахи завдовжки 13–18 мм, але київські екземпляри помітно більші. Коли намагаєшся пройти повз, вони стрибають просто зі стін.

Як побачити річку на власні очі

Про ці підземелля ходить чимало чуток, але мало хто там бував насправді. Ми водимо сюди екскурсію «Підземний Хрещатик»: приблизно 1,5–2 км під землею, близько двох годин у супроводі гіда-дигера. Спорядження — бахіли ОЗК та ліхтарики — вже включене у вартість. Дорослий квиток коштує 699 грн, дитячий (7–14 років) — 499 грн; діти від 7 років ходять разом із дорослими. Дати й вільні місця дивіться в розкладі екскурсій — бронювання одразу на сайті. А щоб уявити, який це досвід зсередини, почитайте, як проходить екскурсія в підземелля.

Якщо ж тема підземних річок зачепила — у Києві їх більше, ніж здається. Крім Хрещатика, ми спускаємося в системи «Підземний Каскад» і «Підземна Пейзажка». До речі, у річкових системах на кшталт Каскаду чи Подолу взимку близько +10 °C, а влітку — до +25 °C: під землею свій клімат. А Хрещатиком тим часом щодня проходять тисячі людей — і мало хто з них здогадується, що за кілька метрів під бруківкою досі тече річка, яку місто сховало з очей понад сто років тому.