«Микільська»: дренажна штольня 1916 року під київськими пагорбами

Серед київських підземель «Микільська» завжди стояла окремо. Дренажно-штольнева система №17 у товщі схилів біля Києво-Печерської Лаври — найцікавіша з історичного погляду: три кілометри цегляних ходів 1916 року, другий ярус, 22-метровий колодязь із підземним водоспадом і зали, яким діггери дали власні імена. Зараз маршрут туди закритий, тож це розповідь не про екскурсію, а про саму систему — якою її бачили і задокументували дослідники.

Навіщо Києву штольні під пагорбами

Загроза зсувів непокоїла міську владу ще з початку XIX століття: саме тоді в районі Лаври з’явилися перші дренажні штольні, частина яких збереглася донині. Принцип простий: підземні галереї збирають ґрунтові води всередині пагорба й відводять їх у Дніпро — схил залишається сухим і не сповзає. Це інженерні споруди, а не каналізація: вода в них чиста.

ДШС №17 добудували 1916 року, і дата задокументована в самій системі: на гранітному замковому камені над одним із входів вибито перехрещені сокиру та якір — герб тодішнього Міністерства шляхів сполучення. Колись цей портал був на поверхні, але з часом опинився глибоко під землею: дослідники діставалися до нього лише зсередини системи, подекуди по пояс у воді. «Микільською» штольню прозвали київські діггери — її звели за правління Миколи II.

Три кілометри глухого забою

Цегляні тунелі «Микільської» мурували глухим забоєм — без відкритого котловану, просуваючись у товщі породи метр за метром. Якість роботи вражає навіть через сторіччя: кладка має такий вигляд, ніби її завершили нещодавно, і за належного догляду простоїть ще не одне століття. Опікується системою КП «СУППР» — спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт. Діггери завжди цінували працю цих людей і не залишали під землею жодних слідів свого перебування.

Мурувати високе склепіння в глухому забої важко, тому високих ділянок у «Микільській» небагато: більшу частину ходів дослідники проходили пригнувшись — жартували, що тут можна «підкачати поперек».

Другий ярус: цегла з вензелями і кажани

У «Микільської» було те, чого бракує іншим дренажним системам Києва, — другий поверх. Потрапити туди можна було, здолавши підйом старою хиткою драбиною в шестиметровому колодязі, під краплями води. Нагорі — неоштукатурені галереї, де повністю збереглася атмосфера старовинного цегляного підземелля. На кожній цеглині — вензель власника заводу-виробника: тоді не соромилися ставити ініціали на власній продукції.

Під стелею і в щілинах Каскадної галереї зимували десятки кажанів — діггери ставилися до них із повагою і не порушували їхній сон. А на стінах, як у природній карстовій печері, виростали натічні форми: сталактити, сталагміти, гребінці. У печері на таке йдуть мільйони років, у техногенному підземеллі — сотні.

Царський колодязь і Каскадна галерея

Частина системи більше нагадувала підземну річку. Десь високо вгорі вода із сусідньої Аскольдової системи падала підземним водоспадом у «Царський колодязь» — вертикальний ствол заввишки 22 метри і діаметром 6. Далі потік біг каскадною галереєю до високого залу, звідки трубою йшов у Дніпро. У стінах галереї збереглися старовинні керамічні дренажні труби, а на дні колодязя дослідники бачили печерні перлини й рештки дубових дощок, яким близько ста років.

Діггерська топоніміка «Микільської» — окрема цінність. «Зал трьох братів» — високий тупиковий відтинок тунелю. «Собачий лаз» — місце, де доводилося пробиратися поповзом. А через Царський колодязь система з’єднується з «Аскольдовою» — п’ятикілометровою, найдовшою і найрозгалуженішою в Києві.

ШС 17-біс і «Зал Тру Діггера»

Пізніше до старої системи прибудували нові штольні 17-біс: вони зняли навантаження зі старих тунелів і частково їх осушили. Будували ці ходи немеханізованим прохідницьким щитом, тому вигляд у них зовсім інший — круглий тунель із бетонних тюбінгів, рейки, а на дальньому кінці — покинута робітниками вагонетка. Монтажну камеру щита діггери охрестили «Залом Тру Діггера».

Куди спуститися сьогодні

Екскурсій у «Микільську» зараз немає — маршрут закритий. Але та сама фактура — суха цегляна штольня понад сторічного віку, глухий забій, колодязі й діггерські назви на кожному повороті — є в діючому маршруті «Лабіринт Аскольда»: це сусідня система, з якою «Микільська» з’єднана Царським колодязем. У штольнях цілий рік +12…+14 °C, під землею — приблизно 1,5–2 км і близько двох годин. Спорядження (бахіли ОЗК, ліхтарики) включене у вартість, квиток — 699 грн для дорослих і 499 грн для дітей 7–14 років, діти від 7 років ходять із дорослими. Деталі формату — у матеріалі про те, як проходить екскурсія в підземелля, а дати й вільні місця — у розкладі.

Якщо ж цікавить «річкова» частина підземного Києва — водоспади, потоки, тунелі захованих під землю річок, — подивіться маршрути «Підземний Каскад» і «Підземний Поділ» або почніть з огляду підземних річок Києва.