Джуринські катакомби: покинуті шахти пиляного вапняку на Вінниччині

Біля невеликого містечка Джурин на Вінниччині збереглося кілька старих каменоломень. Камінь тут брали двома способами: спершу кар’єрним, знімаючи породу згори, а потім шахтним — заглиблюючись у пласт і випилюючи штольні. Саме сюди ми вирушили під час одного з наших виїздів вихідного дня.

Катакомби тут невеликі, і саме компактність грає їм на руку: в одному місці видно весь цикл роботи каменоломні — від першого котловану до останнього забою.

Перше, що вражає під землею, — висота. Вона така, що у виробку можна заїхати автомобілем. Стіни всуціль укриті горизонтальними й вертикальними рисками — це сліди пропилів гірничого комбайна, яким різали камінь.

Кар’єр, з якого все почалося

Розробка починалася згори: спершу копали котлован, знімали ґрунт і порожню породу, а вже потім бралися до самого пласта каменю. Сьогодні з країв кар’єру ця послідовність добре читається.

Коли ходиш цією місцевістю, не полишає відчуття сюрреалізму: рівні надпили в камені схожі на руїни старого міста, яке хтось акуратно розібрав по блоках і залишив просто неба.

Туди, де камінь ішов краще

Там, де пласт був якіснішим, робітники не зупинялися на відкритій розробці, а заглиблювалися в породу й випилювали штольні. Так кар’єр поступово переходив у шахту. Горизонт розробки видно одразу: рівна підошва, рівні стіни й той самий слід пили на кожній поверхні.

Місцями трапляються дивні закутки — щось на кшталт маленької кімнатки з віконцем у сусідню виробку. Камінь тут вибирали майже повністю, тому склепіння вийшли неміцними, і частина штолень добряче поруйнувалася.

Бут і дерево: чим тримали покрівлю

Щоб підстрахувати склепіння, робітники мурували підпори з бутового каменю. Бут — це бракований камінь, який не можна продати, тож найпростіше було використати його тут-таки, під землею.

Другий тип кріплення — дерев’яний. Товсті стовбури ставили стійками під покрівлю, але з часом вони прогнили й попадали. Тепер лежать на підошві штреків, а склепіння тримається вже без них.

Центральний штрек і забої

Головна артерія шахти — центральний штрек, яким камінь вивозили на поверхню. Від нього «ялинкою» в різні боки відходять забої. Схема проста й дуже впізнавана: один магістральний хід і короткі відгалуження від нього.

Через рівні надпили здається, ніби стіни складено з окремих блоків, як цегляну кладку. Насправді це суцільний масив, просто розкреслений пилою. Подекуди світло ліхтаря вихоплює таку геометрію, що тут хоч зараз знімай пригодницький фільм про шукачів скарбів.

Вихід під зорі

Шахта має кілька виходів на поверхню. Знадвору це просто темні прямокутники в схилі, за якими починаються рівні підземні коридори.

Коли виходиш із підземелля вночі, зорі здаються яскравішими, ніж вони є. Над головою — небо, а довкола зяють чорні портали в катакомби. Мабуть, це найкращі хвилини всієї поїздки.

Якщо хочете під землю з нами

Джурин — один із наших виїздів за межі столиці. Такі поїздки ми робимо нечасто й малою групою: далеко, та й об’єкт вимагає окремої логістики. Наші ж регулярні маршрути — київські підземні: старі тунелі, колектори, підземні річки.

Якщо хочете спуститися з нами, найближчі дати й напрямки завжди є в розкладі екскурсій. Спорядження й супровід — наші, від вас потрібні лише зручне взуття та одяг, який не шкода забруднити.