Назва «острів Відродження» звучить іронічно, щойно дізнаєшся його історію. Тут випробовували біологічну зброю, а потім покинули — разом із цілим містом. На оазис посеред Аральського моря це місце не схоже й сьогодні: радше навпаки.
Від царського заповідника до закритої зони
Острів з’явився на поверхні Аральського моря в XVI — на початку XVII століття. Рибальські та мисливські угіддя, зручні бухти, чимала площа — територія, гідна уваги вінценосних осіб. Його назвали островом Миколи I й використовували як природний заповідник — не більше ста років. За різними даними, саме з ініціативи імператора острів згодом дістав нову назву, Відродження, яка мала підкреслити його обраність і красу.
Далі прийшла інша влада — і почалася нова історія. Складно було знайти зручнішу локацію для надсекретного радянського об’єкта: віддаленість від цивілізації, важкий доступ, вода з усіх боків, межа між Узбекистаном і Казахстаном. Нечисленне місцеве населення виселили, завезли техніку й обладнання, звели військові споруди. Так почав жити полігон «Бархан».
Перші експедиції та аеродром за розою вітрів
Перша експедиція прибула сюди 1936 року, керував нею Іван Великанов — людина, яку вважають хрещеним батьком бактеріологічної програми СРСР. Досліди ставили на біоагентах чуми, холери й туляремії. Потім почалася Друга світова війна, і роботи призупинили.
Її завершення стало початком нового витка. У північній частині острова виріс Аральськ-7, він же Кантубек, — із житловими будинками й побутовими зручностями для військових. Там же збудували незвичний чотирисмуговий аеродром «Бархан», спланований за принципом рози вітрів.
ПНДЛ-52: що робили в лабораторії
За кілька кілометрів від житла військових працювала ПНДЛ-52 — 52-га польова науково-дослідна лабораторія. Там досліджували штами туляремії та багатьох інших збудників. Тіла піддослідних тварин спалювали й непомітно ховали за стінами лабораторії.
Підриви боєприпасів із сибіркою, чумою та іншими біологічними агентами — зокрема й штучно виведеними — проводили в південній частині острова. Після кожного випробування територію очищали, а самих випробувачів відправляли на карантин. Американська розвідка стверджувала, що в СРСР виробляли заборонений «Антракс-836», збудник сибірки. Могильники з тоннами цього збудника облаштували саме тут, на острові Відродження.
Море пішло, місто спорожніло
Спершу наслідків ніби ніхто не помічав. Але Аральське море мілішало дедалі швидше, околиці перетворювалися на пустелю, а 2009 року острів Відродження остаточно став півостровом. Море відступило на сотні кілометрів — судна лишилися там, де їх застало обміління.
Офіційно Аральськ-7 проіснував до листопада 1991 року. Актуальність біологічної зброї зійшла нанівець, а СРСР, який курував усі дослідження, розпався. Людей евакуювали за кілька тижнів, лабораторії й техніку просто лишили на місці. Пізніше сюди неодноразово приїздили американські військові бактеріологи: 1995 року вони говорили про загрозу зараження, а вже 1999-го це спростували.
Що тут лишилося небезпечного
1992 року територію закрили указом Бориса Єльцина. Але навіть через десять років і після проведеної дезінфекції могильники не вважали цілком безпечними. Збудники не витримують високих температур, а клімат тих країв славиться саме ними — проте концентрація була така велика, що ризик не зник сам собою. А оскільки острів став півостровом, теоретично зараження здатне дістатися й «великої землі». Така собі бомба сповільненої дії.
Тому Кантубек — не той об’єкт, куди варто їхати «просто подивитися». Це не мальовниче покинуте місто, а колишній біологічний полігон, за реальний стан могильників якого публічно ніхто не ручається.
Кантубек сьогодні
Порожнім містом швидко скористалися мародери: вивезли й продали все, що можна було зрушити з місця. Далі підтягнулися шукачі покинутих місць — головною перешкодою для них лишається сама віддаленість. Сьогодні в регіоні почали видобувати метали, газ і нафту, тож частина території знову поступово закривається для сторонніх.
Від міста лишилися коробки будинків, обгоріла техніка, порожні лабораторні корпуси й пісок, який щороку забирає собі ще трохи вулиць. Історія, що почалася як царський заповідник, закінчилася територією, куди не варто заходити без дуже вагомої причини.
Якщо вас теж тягне до покинутих місць
Про Арал ми розповідаємо за враженнями з власних виїздів і подорожей — це не той маршрут, який можна поставити в регулярний розклад, та й не варто. Але сама цікавість до місць, які людина побудувала й залишила, у нас із вами спільна.
Якщо хочеться побачити щось подібне ближче — і без ризику, — спускайтеся з нами в київські підземелля: старі колектори, тунелі під центром міста, підземні річки. Дати й маршрути дивіться в розкладі екскурсій.
Побачити це наживо
Це не музей — під Києвом усе так і є. Реальні походи з гідом: штольні, підземні річки, бункери. Спорядження включене. Від 499 грн.