Коли ми подорожували світом, нас постійно питали, звідки ми. Після відповіді «з України» майже завжди лунало уточнення: «Це десь у Росії?» Доводилося пояснювати, що ні, це дві різні незалежні держави і що Україна лежить між Європою та Росією. Одного разу пояснення звелося до короткого «Ну, Україна — Чорнобиль, бум». І тут з’ясувалося, що про чорнобильську трагедію знають геть усі.
Для багатьох доволі освічених людей, з якими ми спілкувалися в далеких країнах, Україна асоціювалася саме з екологічною катастрофою, радіацією та руїнами. Іронія в тому, що Зона відчуження за кілька років перетворилася на туристичний об’єкт міжнародного масштабу. Але країні є чим здивувати шанувальника покинутих місць і поза Чорнобилем. Нижче — наш суб’єктивний список найцікавіших урбекс-локацій України: такими ми бачили їх самі.
Прип’ять і «Дуга»
Сам факт, що на карті України існує величезна територія з густими лісами, повними диких тварин, з десятками порожніх сіл, промислових і військових об’єктів, сформував цілу культуру «сталкерів» — романтиків, які досліджують Зону нелегально. Але це тема для окремої розмови.
Найцікавіші об’єкти Зони — спорожніле місто Прип’ять і загоризонтна радіолокаційна станція «Дуга-1». Ґратчасті щогли антени видно здалеку, і колись побувати там хоча б раз вважав за обов’язок кожен, хто мав себе за сталкера. Станцію роками збиралися розрізати на металобрухт, але вона все ще стоїть.
Важливе застереження: усе, що ми описуємо, — досвід попередніх років. Від 2022 року Зона відчуження закрита для відвідувачів, а сама територія та підходи до неї небезпечні через війну. Це матеріал про минулі поїздки, а не запрошення туди їхати.
Іоносферна станція на Харківщині
Гігантські «вуха» серед полів — діаметр головної антени сягає 100 метрів — поволі іржавіють і без належного догляду цілком можуть поїхати на металобрухт. Це не просто покинуте залізо: харківський Інститут іоносфери — один із найбільших у світі наукових центрів, які досліджують навколоземний космічний простір і сонячно-земні зв’язки методом некогерентного розсіяння радіохвиль.
2001 року науковий центр під назвою «Іоносферний зонд» визнали об’єктом Національного надбання України. Харківська система радарів некогерентного розсіяння — єдина в середніх широтах Європи. У світі таких радарів одинадцять, п’ять із них належать США.
Одеські катакомби
Одеські катакомби — це покинуті шахти з видобутку понтичного черепашнику. Величезний, безсистемний і заплутаний лабіринт, повної карти якого не існує досі. Сумарну довжину ходів оцінюють більш ніж у 3000 кілометрів; більша частина міста стоїть на порожнечах антропогенного походження.
У катакомбах ховалися контрабандисти, точилися бої, вирощували гриби. Крім самих виробок, під Одесою є чимало бункерів, дренажних тунелів і підземних річок — і це той випадок, коли підземна історія міста довша й заплутаніша за наземну.
Кладовища техніки
Радянський Союз залишив по собі багато списаної техніки. Найбільші поклади цих «радянських копалин» ми свого часу бачили на танкових та авіаційних кладовищах, а також у радіоактивних могильниках Зони відчуження, де стоїть техніка, яку задіювали в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Більшість таких майданчиків відтоді розрізали на метал, інші змінили статус. Знімки, що лишилися, — уже радше документ епохи: багато чого з них фізично немає.
Недобудований бункер під Києвом і кримські підземелля
Під Києвом є величезний недобудований підземний об’єкт, який поволі затоплюють ґрунтові води. Будівництво зупинили давно, роками сюди ніхто не спускається, і галереї потроху перетворюються на систему підземних озер.
Окрема історія — покинута підземна електростанція, відома серед дослідників як об’єкт «Кріт». Обсяги виробок вражають: складається враження, ніби гора, всередині якої збудували об’єкт, просто порожня. У головному залі вільно вмістився б будинок на шість-сім поверхів. Неподалік, у районі Балаклави, є ще кілька масштабних підземних комплексів радянських часів — зокрема колишня база підводних човнів, яку згодом перетворили на музей.
Тут теж потрібне застереження: Крим тимчасово окупований, і всі ці об’єкти для нас недосяжні. Опис лишається як спогад про поїздки, які були можливі раніше.
Гіпсові лабіринти й залізні динозаври розрізів
Гіпсові шахти на заході України — це кілометри підземних магістралей із власною розміткою і правилами дорожнього руху. Усі коридори різні: форма ходів залежить від того, як саме тут вибирали камінь. Відчуття — ніби йдеш порожнім автобаном, тільки під землею і в цілковитій тиші.
А на поверхні лишилися монстри вугільних розрізів — величезні крокуючі роторні екскаватори, спроєктовані ще в минулому столітті. Кожен такий гірничий комплекс завбільшки з багатоповерхівку; здалеку вони схожі на залізних динозаврів, що пожирають землю. Покинуті й нікому не потрібні, вони доживають своє на дні Морозівського розрізу на Кіровоградщині.
Що з цього доступно сьогодні
Цей список зібрано з наших власних виїздів різних років, і скажімо чесно: більшість локацій зараз недоступні. Зона відчуження закрита, Крим окупований, частина об’єктів опинилася в регіонах, яких безпосередньо торкнулася війна, а частина техніки давно поїхала на металобрухт. Тим ціннішими стають місця, куди можна спуститися й сьогодні — без ризику, без нелегальних проникнень і з людиною, яка знає систему.
Київські підземелля — саме такий випадок. Ми регулярно водимо туди екскурсії: старі цегляні колектори, підземні річки центру міста, тунелі під Хрещатиком і Подолом. Найближчі дати й маршрути дивіться в розкладі екскурсій.
Побачити це наживо
Це не музей — під Києвом усе так і є. Реальні походи з гідом: штольні, підземні річки, бункери. Спорядження включене. Від 499 грн.