Бункер ЗГРЛС «Дуга-1»: підземний командний пункт Чорнобиля-2

Ця історія — з наших давніх сталкерських експедицій у Чорнобильську зону, з тих часів, коли ми ходили туди пішки через ліси. Сьогодні Зона закрита для відвідування, тож це документальний архів, а не анонс. Але розповісти є що: ми шукали підземний бункер під легендарною «Дугою» — і знайшли його.

Усе почалося з розповіді колишнього «металіста» — мисливця за кольоровим металом. У 1996 році він побував у величезному підземному об’єкті під радіолокаційною станцією біля військового містечка Чорнобиль-2 і досить правдоподібно описав, де шукати вхід. В інтернеті про цей бункер тоді не було жодної згадки — якщо інформація підтвердиться, ми будемо першими. Усю зиму ми чекали, поки зійде сніг, щоб вирушити на перевірку.

Що таке «Дуга-1»

До середини 1980-х це був цілком таємний об’єкт: військове містечко Чорнобиль-2 не позначали на цивільних картах, а про призначення гігантської споруди в лісі не знали навіть мешканці сусідніх сіл. Загоризонтна радіолокаційна станція стежила за високолітними цілями на відстані від 900 до 3000 кілометрів у приполярній області — наймогутніші на той час радари дозволили військовим у буквальному сенсі зазирнути за обрій. Звідси й назва комплексу — «Дуга-1». Гігантські антени заввишки до півтори сотні метрів видно за десятки кілометрів, а характерне клацання станції в короткохвильовому ефірі на Заході прозвали «російським дятлом». Після аварії 1986 року комплекс зупинили, апаратуру вивезли, і містечко залишилося порожніти серед лісів.

Логіка підказувала: такий величезний військовий комплекс не міг існувати без захищеного підземного командного пункту. Але жодних підтверджень не було — до нашого походу.

Дорога через Зону

Весна в Чорнобильській зоні — особливий час: постапокаліптична незаймана природа прокидається від зимової сплячки, і кожен похід тих років закарбувався в пам’яті саме цим відчуттям. Після довгого нічного переходу крізь дрімучі ліси й покинуті села ми дійшли до «Дуги». По дорозі — традиційний привал у будиночку лісників: заварили чай, як слід перепочили. Мета цього разу була незвична: за роки походів ми не раз лазили на антени «Дуги» нагору, а тепер уперше збиралися спуститися під неї.

Цілий день пошуків

Вхід ми шукали цілий день. Розповідь дев’яностих років — не найточніша навігація: обходили будівлю за будівлею, зазирали в кожен підвал, перевіряли кожен люк. Уявіть наше щастя, коли за купою будівельного сміття нарешті знайшовся напівзавалений лаз. Пізніше ми відтворили схему об’єкта: до бункера ведуть дві підхідні потерни. Одна закінчується в підвалі будівлі біля критого комунікаційного тунелю, друга — замаскований запасний вихід, зовні схожий на звичайну господарську споруду. Саме такі непримітні будки над секретними об’єктами й дозволяли їм десятиліттями лишатися непоміченими.

П’ять гермодверей

Вхід з боку критого комунікаційного тунелю перекривають одразу п’ять гермодверей. Саме ізольованість місця врятувала їх: за два десятиліття мародерства в Зоні до них так ніхто й не дістався, і масивні двері стоять на своїх місцях.

Що всередині

За гермодверима — темні коридори підземного центру зв’язку, куди понад п’ятнадцять років ніхто не спускався. Головна зала, на жаль, порожня — усе цінне звідси вивезли ще при виведенні комплексу з експлуатації. Зате командний центр виглядає напрочуд пристойно: збереглися навіть шафи з апаратурою. Дизельна повністю розграбована, але в решті приміщень досі стоять пристрої тієї епохи — рідкісний випадок для Зони, звідки метал і техніку виносили десятиліттями.

Ми провели під «Дугою» кілька годин, задокументували все, що змогли, і вийшли тим самим лазом. Здогад підтвердився: під найвідомішим радаром Зони справді ховається повноцінний підземний командний пункт, про який чверть століття ніхто не згадував.

Сьогодні Чорнобильська зона закрита, і бункер знову стоїть у темряві — так само, як до нашого приходу. А от сталкерська атмосфера нікуди не зникла: під Києвом вона є вже зараз — наприклад, у Лабіринті Аскольда.