Монстри вугільних розрізів: Костянтинівський і Морозівський кар’єри

Команда Urbex Tour побувала на двох найцікавіших покинутих вугільних розрізах України. Постапокаліпсис тут не метафора: величезні механізми, які колись виймали породу з дна кар’єру, стоять по пояс у воді й повільно розчиняються в ландшафті.

Чому вони зникають швидше за чорнобильські

Ми не раз бачили кладовища техніки в Чорнобильській зоні відчуження. Там метал від різаків рятує сама радіація: брати його небезпечно й невигідно. З вугільними розрізами все інакше — тут метал чистий, тож залізні гіганти стали легкою здобиччю для мародерів. Усе, що можна було відкрутити чи зрізати, з них давно зняли.

Костянтинівський вугільний розріз

Костянтинівський розріз поблизу Олександрії став останнім акордом буровугільної промисловості. Це одне з двох «кладовищ екскаваторів» під Олександрією і наймолодший розріз ДХК «Олександріявугілля» — його ввели в експлуатацію 1987 року. За найкращих часів тут видобували понад мільйон тонн вугілля на рік.

Донедавна Костянтинівський залишався єдиним підприємством Олександрійського буровугільного комплексу, що ще видобувало вугілля. Але з 2010 року не працює і він: кар’єр поступово затоплюється.

Головне, заради чого сюди їдуть, — законсервований 16-ківшевий роторний екскаватор ЕРШРД-5250. Маса — 4100 тонн, висота — понад 30 метрів, довжина конвеєрної стріли — 190 метрів. Поруч можна оглянути й німецький багатоківшевий ланцюговий екскаватор TAKRAF.

Понтоном до затоплених екскаваторів

Ми скористалися понтоном від земснаряда й попливли кар’єрним озером до затоплених екскаваторів.

Олег заліз на саму верхівку екскаватора. Усередині цих механізмів давно немає нічого цінного: усю мідь повитягали місцеві. Тепер вони нависають над глибокою водою озера, наче скелети без сердець.

Морозівський розріз

Морозівський — одне з небагатьох місць в Україні, де видобували буре вугілля. Підприємство сяк-так пережило 1990-ті й працювало ще донедавна. У 2009-му компанії відключили електроенергію за борги. Техніка зупинилася, персонал скоротили, а кар’єр швидко заповнили ґрунтові води. На розріз чекає рекультивація; подейкували навіть, що його хочуть розробляти китайці.

ЕРШР-1600: чотири тисячі тонн

Головна пам’ятка Морозівського — велетенський роторний екскаватор. Ліворуч унизу стоїть звичайний кар’єрний, і тільки за цим сусідством можна оцінити масштаб. Звати монстра ЕРШР-1600. З маркуванням усе просто: екскаватор роторний кроково-рейковий, продуктивність — 1600 кубометрів на годину. Для порівняння — це приблизно 200 КамАЗів. За годину.

Машину збудували 1970 року. Запчастини звозили окремими партіями кілька років, і вже на місці робітники складали з них цього велетня. Важить ця конструкція 4000 тонн — це не помилка, чотири тисячі. Приблизно як 80 залізничних пасажирських вагонів. В обхваті — майже з п’ятиповерхову хрущовку.

Кригою і човном

У нас був із собою човен, і гріх було б ним не скористатися. Ми спустилися до води й попливли, дорогою проламуючи тонкий лід.

Що з них лишилося

Сьогодні в Морозівському вугільному розрізі екскаваторів уже немає — їх порізали на метал. Добре, що ці кадри встигли зробити для історії: покинуті промислові об’єкти в Україні часто живуть рівно стільки, скільки їх не помічають збирачі брухту.

Такі виїзди — окрема частина нашої роботи: ми регулярно вибираємося за межі Києва, щоб побачити й зафіксувати те, що ось-ось зникне. Розрізи під Олександрією — саме той випадок: техніка, яку ми знімали, існує тепер хіба що на цих фотографіях.

Якщо ж хочеться почати з ближчого, ми регулярно водимо групи київськими підземеллями — колекторами схованих річок і старими тунелями під центром міста. Дати й маршрути дивіться в розкладі екскурсій.